Проекти нових процесуальних правил.
Думка юриста

Чи виправдав Ваші очікування проект нового Господарського процесуального кодексу України? На що би Ви радили звернути особливу увагу?

Робочою групою Ради з питань судової реформи було справді проведено велику та плідну роботу, результатом якої і стали проекти оновлених процесуальних кодексів, які, на наше переконання, відповідають задекларованим принципам, ідеям та цілям реформування процесуального законодавства та запроваджують численні механізми забезпечення ефективного, своєчасного та справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права, єдності та визначеності судової практики.

Треба відзначити, що опублікований проект ГПК України (в редакції від 10 березня 2017 року) загалом принципово (за структурою, запровадженими інститутами тощо) не відрізняється від його попереднього варіанту (в редакції від 05 квітня 2016 року) за винятком внесених за результатами публічного (фахового) обговорення змін та уточнень у формулюваннях та глави, яка регулює порядок касаційного перегляду справ та фактично забезпечує перехід від чотирьох- до трьохінстанційної системи перегляду судових рішень, на якій варто було б зупинитися детальніше.

Так, відповідно до зазначеної глави, нарівні із традиційними для суду касаційної інстанції повноваженнями - перевірка правильності застосування норм матеріального та процесуального права - на Верховний Суд покладається функція забезпечення формування єдиної правозастосовної практики, яка на сьогодні виконується Верховним Судом України, однак підхід та механізми реалізації цієї функції суду принципово змінюються.

Судом касаційної інстанції у господарських справах буде Верховний Суд, який може переглянути справу в касаційному порядку у складі (1) колегії Касаційного господарського суду (трьох або більшої непарної кількості суддів); (2) палати Касаційного господарського суду (більше ніж половина її складу) та (3) Великої палати Верховного Суду (не менше ніж дві третини її складу– 14 суддів).

Забезпечення єдності та визначеності судової практики пропонується реалізувати шляхом надання можливості Верховному Суду, який розглядає справу у складі колегії або палати Суду, за власною ініціативою або відповідним клопотанням сторони передати її на розгляд до палати або Великої палати Суду відповідно, якщо така колегія або палата Суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у раніше ухваленому рішенні (1) іншої колегії палати або палати Суду (справа передається на розгляд палати Суду), (2) колегії з іншої палати Суду (цивільної, адміністративної або кримінальної) або іншої палати Суду (справа передається на розгляд Великої палати Суду) або (3) Великої палати Суду (справа передається на розгляд Великої палати Суду).

Колегія або палата Суду також може передати справу на розгляд Великої палати Суду, якщо (1) дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права, (2) Велика палата Суду вже розглянула іншу справу, передану на її розгляд тією ж колегією, палатою щодо застосування тієї ж норми у подібних правовідносинах та (3) коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної або суб’єктної юрисдикції.

Окрему увагу необхідно звернути на механізм «подвійного допуску» справи, за якому рішення щодо необхідності передачі справи до Великої палати Суду на першому етапі приймається касаційним судом, який розглядає справу у складі колегії або палати, а на другому – самою Великою палатою Суду, яка може прийти до висновку про відсутність підстав для її розгляду та повернути справу відповідному складу Суду.

Системний аналіз цих положень свідчить, що новий процесуальний закон виключає можливість оскарження та перегляду рішення касаційного суду з підстав неоднакового застосування норм права (що в деяких випадках може мати негативний ефект), натомість забезпечує можливість формування єдиної судової практики безпосередньо при прийнятті рішення касаційним судом та надає «обов’язковість» висновкам щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у всіх рішеннях Верховного Суду, не обмежуючись лише Великою палатою Суду (як це реалізовано на сьогоднішній день щодо рішень Верховного Суду України), що, на наше переконання, беззаперечно, вплине на формування справді єдиної та визначеної судової практики.

Матеріал опубліковано в журналі «Український юрист», №4, 2017