Розв’язати задачу

Регулювання правовідносин у сфері страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів не розв’язує проблему швидкого вирішення спорів між учасниками ДТП

Після дорожньо-транспортної пригоди (ДТП), якщо немає постраждалих осіб, у водіїв обох автомобільних засобів виникає цілком виправдане питання: як ремонтувати власне авто та хто буде здійснювати за це оплату?

Неповне відшкодування

Учасники ДТП, цілком логічно, згадують про поліс страхування цивільної відповідальності, адже виконання обов’язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільно­правову відповідальність відповідно до Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-­правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (Закон), покладене саме на страховика (страхову компанію) винної особи у межах, встановлених цим законом і договором обов’язкового страхування цивільно­правової відповідальності.

Зважаючи на припис цієї норми закону, здавалося б, винна особа не має переживати за виплату завданої шкоди з власної кишені, адже це за неї зробить страховик, а потерпіла особа повинна просто надати всі документи, що підтверджують реальність зав даних унаслідок ДТП збитків, та отримати відшкодування в межах страхової  виплати.

Усе видається простим та зрозумілим, але лише на перший погляд.

У своїх постановах від 22 березня 2017 року у справах № 3­1304гс16 та № 3­1344гс16 Верховний Суд України дій шов висновків, що у відповідача у справі, яким виступає саме страхова компанія винної у ДТП особи, у зв’язку з настанням страхового випадку виник обов’язок відшкодувати позивачеві шкоду в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000,00 грн) і в межах суми фактичних затрат, право на вимогу якої перейшло до позивача, у зв’язку з виплатою страхового відшкодування, але виходячи з вартості відновлювального ремонту застрахованого автомобіля та враховуючи коефіцієнт зносу деталей, а також за мінусом франшизи.

Це означає, що у випадку, якщо навіть фактичні збитки, завдані автомобілю постраждалої особи, оцінено в межах ліміту відповідальності за страховим випадком, то страхове відшкодування може значно відрізнятися від розміру фактично завданої шкоди після здійснення розрахунку за спеціальною формулою з урахуванням коефіцієнта зносу деталей та за мінусом франшизи.

У такому випадку у потерпілої особи виникає інше резонне запитання: хто відшкодує мені завдані збитки в повному обсязі?

Практика Верховного Суду України дає відповідь на це запитання, посилаючись на норму статті 29 Закону, відзначаючи, що відповідач є страховиком відповідальності винної у ДТП особи, а тому страховик на підставі цієї спеціальної норми здійснює відшкодування витрат, пов’язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу, з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, що встановлений законодавством.

При цьому різницю між реальними збитками та відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, на підставі статті 1194 Цивільного кодексу (ЦК) України, відшкодовує особа, яка завдала збитки.

Негативні наслідки

Отже, можна виділити дві ключові проблеми, що виникають у зв’язку з таким тлумаченням норм закону та практикою розгляду аналогічних спорів судами.

Перша проблема стосується механізму компенсації постраждалій особі завданих унаслідок ДТП фактичних збитків. адже страхова компанія, як страховик винної у ДТП особи, здійснить страхову виплату не тільки в межах ліміту відповідальності за страховим випадком, а й порахувавши та віднявши при цьому коефіцієнт зносу деталей пошкодженого автомобіля, а також віднявши розмір франшизи. Таким чином, страховик зменшує обсяг виплати страхового платежу, якого часто не вистачає навіть на часткове відновлення пошкодженого автомобіля постраждалої внаслідок ДТП особи.

Друга проблема стосується безпосередньо винної в ДТП особи. адже постраждала особа, посилаючись на статтю 1194 ЦК України, може і, швидше за все, в судовому порядку стягуватиме з винної особи різницю між розміром фактично завданих збитків унаслідок ДТП та розміром страхового відшкодування, яке здійснив страховик винної особи. А це неминуче означає подання окремої позовної заяви до компетентного суду, сплату судового збору та здійснення постраждалою особою інших дій, пов’язаних з цим судовим процесом.

Однак, зважаючи на практику вирішення судами України аналогічних спорів, а також беручи до уваги позицію, що недавно виклав у своїх постановах Верховний Суд України, наразі склалася ситуація, за якої на всіх власників наземних транспортних засобів на законодавчому рівні покладено обов’язок страхувати свою цивільно­правову відповідальність, однак дієвим та реальним механізмом захисту від додаткових матеріальних та часових втрат обох сторін ДТП при настанні страхового випадку це не буде.

Так, постраждала особа вимушена буде звертатися за захистом свого права та відшкодування завданих збитків у повному обсязі до суду. А винна особа, у свою чергу, повинна буде відшкодовувати завдану шкоду, незважаючи навіть на те, що вона застрахувала свою цивільно­правову відповідальність і розмір відшкодування знаходиться в межах ліміту страхового відшкодування.

Отже, на нашу думку, регулювання правовідносин у цій сфері не розв’язує проблему швидкого вирішення подібних спорів, а навпаки — породжує негативні наслідки для всіх учасників ДТП та дискредитує інститут обов’язкового страхування своєї цивільно­правової відповідальності власниками наземних видів транспорту.

Матеріал опубліковано в «Судовому віснику», №9 (137), 29.09.2017р. 

Автор - Дмитро Перникоза, юрист Trusted Advisors